 |
| Ліда Цимбаліста |
Ривок. Стукіт коліс. За вікном повільно зникає перон разом із старовинним містом. Стомлені, але щасливі айсекери Франківська повертаються додому, окупувавши майже цілий вагон. Звідки? З однієї чи не найзначніших подій цієї осені – національної конференції New Horizons 2010, яка проходила 17-21 листопада у місті Львові .
Нові Горизонти 2010 – дитя довгої і напруженої, але в той же час натхненної і пристрасної роботи великої команди айсекерів з усієї України.
Нові Горизонти у цифрах – це:
· 4 дні конференції
· 12 членів організаційного комітету та керівник проекту (OCP: Олександра Гарасим)
· 4 члени команди конференції (Conference Team) та 23 тренери (facilitators; від локального комітету AIESEC у Івано-Франківську – Стас Багрянцев та Ліля Колесник)
· представники більше п’яти іноземних країн (Мексика, Індія, Туреччина, Греція, Польща та ін.)
· більше 300 делегатів
· 3 напрями – Newbies Track (для нових членів організації), Leadership Track (для членів організації, які готуються переходити на лідерську позицію або прагнуть поглибити свої знання про AIESEC) та Intercultural Development Track (для осіб, які планують їхати на стажування).
Всю нашу бурхливу діяльність на конференції можна умовно поділити на три частини:
· Youth for Society forum
· Working hard
· Partying harder J
 |
Youth for Society forum (Всеукраїнський форум «Молодь для суспільства») |
Конференція для більшості делегатів почалася ще до офіційного її відкриття, оскільки одразу по прибутті у Львів нас запросили в Український католицький університет на Youth for Society forum – молодіжний форум, на якому читались лекції та обговорювались проблеми стосовно досягнення трьох із восьми Цілей Розвитку Тисячоліття (Millennium Development Goals), сформульованих ООН у 2000 році з метою прискорення розвитку шляхом покращення соціальних та економічних умов життя у світі, особливо у найбідніших країнах.
Після реєстрації, отримання папок з планами і бейджиків (адже у нас серйозна конференція J) та відкриття форуму, усі розійшлися по своїх напрямах, яких було три:
· Universal Education – напрям, присвячений поширенню освіти та підвищенню її доступності
· Environmental Sustainability – напрям, основна увага якого приділялась забезпеченню екологічної стабільності
· Global Partnership – напрям, що мав на меті обговорити можливості розвитку глобального світового партнерства для вирішення світових проблем.
На форумі були присутні чимало відомих людей, готових поділитись своїми поглядами на зазначені проблеми та запропонувати свої варіанти їх вирішення. Серед них: представник ООН Джованні Моцареллі (Giovanni Mozarelli), координатор української програми з енергетичних інновацій Greencubator Роман Зінченко, декан Філософського факультету та проректор Українського Католицького університету Володимир Турчиновський, начальник департаменту з екологічної безпеки ДТЕК Ірина Вербицька,технічний директор компанії «Славутич» Юрій Роговий, Сергій Верланов з консультаційно-аудиторської мережі PricewaterhouseCoopers в Україні та Богдан Проць з організації WWF (World Wide Fund for Nature) в Україні.
Атмосфера під час сесій була дуже дружня, але в той же час і достатньо ділова: учасники форуму не просто пасивно слухали лекції, а й задавали питання, дискутували, пропонували свої варіанти рішень. Думка кожного делегата сприймалась толерантно, адже тільки разом можна досягти успіху у здійсненні
таких глобальних цілей, які поставила перед людством Організація Об’єднаних Націй. Це була рідкісна можливість для студентів долучитись до чогось великого та усвідомити, наскільки важливим є навіть маленький крок кожної окремої людини, зроблений у напрямі досягнення мети.
Після конференції та першого знайомства з делегатами з інших міст всі дружно порозсідались по автобусах і поїхали в Червоноград, в пансіонат «Ровесник», де, власне, і мали проходити «горизонти». І так почались наші конференційні будні…
Working hard
Те, що схалявити не вдасться, стало ясно, щойно ми отримали розклади конференції: у кожного треку – свій. Кожен день був розписаний погодинно, від восьмої ранку і майже до півночі. Зате справжнім бальзамом на душу були заплановані перерви на харчування та кофі-брейки J
Попри побоювання, сесії насправді виявились дуже цікавими, теорія була подана легко і доступно, з допомогою численних схем, графіків, презентацій і просто яскравих прикладів, які легко запам’ятовувались. Нам розповідали про все, що може буде використаним в айсекерській, волонтерській, та й просто повсякденній діяльності. Щоб ми надто не засиджувались, а наша увага не розсіювалась (спокуса поспілкуватись з сусідами, особливо з інших міст, була ой яка велика…), нам давали численні практичні завдання, які змушували нас напружено і творчо думати та продукувати неочікувані ідеї. Щоб зробити процес ще цікавішим, членів Newbies треку поділили на групки (home-groops), як виявилось пізніше, з прихованою метою. В кожній групці було вісім-десять осіб з різних локальних комітетів (от і познайомились :)) Всі завдання групки вирішували разом під турботливим керівництвом тренерів-фасі (facilitators), які були закріплені за кожною з них.
А оскільки серед тренерів було чимало іноземців, то вся конференція проходила найінтернаціональнішою мовою світу – англійською, так що навіть якщо хтось цього і не планував, та англійську свою все-таки покращив.
Тепер переходимо до найцікавішої частини – Project Simulation. Коли ми побачили цю назву в плані вперше, то навіть не зрозуміли, що воно таке. А коли зрозуміли – тікати було пізно J
Суть така: кожній групці призначають керівника з треку для лідерів, дають загальний напрям проекту (екологія, освіта, особистісний розвиток тощо), визначають тип обміну студентів (чи ми запрошуємо до себе, чи відправляємо своїх на стажування), а далі – свобода творчості. Визначаємо ідею, обираємо назву, формуємо бюджет, плануємо промо-кампанію і так далі. Потім були симуляції дзвінків у компанії, проведення зустрічей, «вербування» стажерів та компаній для проектів. Зізнаюсь, робила щось подібне вперше в житті, як і більшість учасників конференції. Але бажання у всіх після закінчення роботи над проектом схоже, якщо в двох словах, то це – «Хочу ще!!!» Відчуття просто неймовірні, самооцінка різко підвищується, та й віра у свої сили теж. Хочеться не зупинятись, а продовжувати втілювати проект у реальне життя.
Ось так і протікали наші робочі конференц-будні. Але якщо ви думаєте, що ми приїхали просто працювати і вчитися, то ви помиляєтесь…
Partying harder
Перша і найважливіша розвага на конференції – айсек-денси. Як людина, що в повсякденному житті дуже далека від танців, скажу, що до кінця конференції боліли всі м’язи. Але відчуття драйву, яке виникає, коли поруч з тобою танцює часом більше сотні людей, коли ви рухаєтесь разом, в ритм, і ти знаєш, що з цими людьми тебе пов’язують спільні погляди і пріоритети, не порівняти ні з чим.
Наступна розвага – вечірки (parties!!!)
День студента (17 листопада) відсвяткувати з своїми групами не вдалось. Але AIESEC, як відомо, організація студентська, тому оминути своєю увагою таке важливе свято просто не змогла. Так з’явилась ідея «ботан»-вечірки, на якій будь-хто міг відчути себе як у новій, так і у цілком звичній іпостасі. Дівчата знову позаплітали волосся у косички, а більшість хлопців одягли жилетки й окуляри.
Мабуть, найяскравішою розвагою конференції виявилась гангстерська вечірка. Костюми, капелюхи, рукавички й пістолети, а для дівчат – сукні 30-их років (на вибір) – уже сам антураж налаштовував на таємничість. Більше того, наші організатори підготували нам сюрприз – рольову постановку, яка дала всім можливість повернутись на кількадесят років назад та спробувати розплутати складний клубок інтриг гангстерського світу.
Найскладніше було організувати Global Village – представництво всіх локальних комітетів України та країн-гостей. Кожен локальний комітет готував своєрідний промо-стіл, на якому обов’язково були присутні всілякі цікавинки з малих батьківщин учасників конференції, а також була можливість скуштувати їхні традиційні страви. Кожен локальний комітет по черзі викликався на сцену і демонстрував приготовані презентації, відео, фотографії, постановки, покликані ближче познайомити учасників одне з одним.
Третій день конференції запам’ятався ще одним заходом – вечіркою поганого смаку (Bad Taste Party). Цього вечора усюди можна було побачити людей у найабсурдніших костюмах. Це був той рідкісний вечір, коли речі абсолютно непоєднуваних кольорів та з антагоністичних стилів уживалися в одному ансамблі.
І найголовніша подія конференції, що відбувалась в останній вечір – Gala Night, ніч прощання, ніч вечірних суконь та костюмів, ніч нагород та відзнак. Було оголошено найкращих делегатів та тренерів, найпрогресивніший локальний комітет (вітання львівському комітету з нагородою J), і найголовніше – переможці Just Raise It Campaign, змагання між локальними комітетами та напрямами, відповідальними за встановлення зовнішніх партнерських відносин (ER) та прийом студентів-стажерів з-за кордону (ICX), яке проходило восени цього року. Нагороди отримали локальні комітети Донецька та Бердянська, а персональна відзнака дісталась Олі Баранець (Olia Baranets, Dniprtopetrovsk), як найактивнішій учасниці кампанії.
Отже…
Конференція закінчилась, але ні для кого не минула безслідно. Для когось вона була першою, для когось – лише однією з багатьох, але для всіх – незабутньою, тому що ці враження, емоції, спогади ще довго грітимуть душу і мотивуватимуть не стояти на місці, а щось робити, розвиватись, самостверджуватись. Уже тільки це дозволяє крикнути:
«We love you, New Horizons 2010!»
