Challenge

Сім’я, друзі, універ, знайоме місто, ті ж кав’ярні і клуби…Такий собі затишний скляний акваріум.

А ніколи не виникало бажання розбити те скло? Перевірити себе поза тим безпечним, зручним оточенням? Дізнатись, хто ти є і чого, насправді, вартий?

Думає ти дотепний? – Спробуй бути душею колективу, де на «ламану» англійську переходьть вкрай рідко і морщачи носа.

Думаєш ти сміливий? - Спробуй довірити всі свої гроші і документи людині, яку вперше бачиш у житті.

Думаєш ти самодостатній? – Спробуй один в країні, де все абсолютно по-іншому, де слова, жести і, навіть, букви – незнайомі.

Думаєш ти незалежний? – Спробуй прожити три місяці на одну зарплатню, бо хтось втратив твій номер рахунку.

Думаєш ти дорослий? – Спробуйзнайти маленьке село за 350 км від Афін за одним смс.

Думаєш ти патріот? – Спробуй розповісти 20 росіянам героїчний шлях УПА і залишитись з ними в хороших стосунках.

Думаєш ти сильний? Спробуй боротись до кінця, зі всіх сил, зціпивши зуби…і програти…і усвідомити,що на всю країну, а то й на цілий материк, тобі нема з ким цим поділитись.

Думаєш ти розумний? – Спробу організувати і зробити те, що ти ніколи раніше не робив, щось корисне і напрвду складне, те шо ніхто крім тебе в радіусі кількох тися кілометрів не зміг би зробити…і і збагнути, що це всього лиш твоя рутинна робота і те саме собою розуміється.

Спробуй в незнайомому місті о 3.20 ночі сісти в незнайомий автобус, бо він здається вирушає в напрямку твого житла.

Спробуй довести органам державної влади будь-якої країни ЄС, кримінальний елемент, а просто український студент і ти не збираєшся продавати наркотики чи вбивати людей, а просто хочеш міжнародного досвіду.

Спробуй побачити чужу країну через об’єктив фотоапарата і запилені вікна тур автобуса очима її мешканців. Почути не нудне бубоніння екскурсовода про якісь там героїчні історії, а самому втрапити в якусь «історію» і потім відмазатись від туземних правоохоронців.

Спробуй зустріти купу неймовірно різних, цікавезних людей..і збагнути, що через декілька місяців ти їх більше ніколи в житті не побачиш.

Зате я знаю, що відчуваєш, коли сидиш на балконі 11 поверху, споглядаєш Будапешт, п’єш біле німецьке пиво, слухаєш Сінатру, смакуєш морозиво, а перші угорські сніжинки тануть на моїх задертих на перила босих п'ятках.

Коли цілий місяць граєш з матюкливим турком в більярд під польський шансон і таки одержуєш безкоштовне пиво як постійний клієнт за день до від’їзду.

Коли забиваєш вирішальний гол в матчі збірна світу проти ще одна збірна світу і ви потім разом кричите «We are the champions» і «Sweet home Alabama» в центральному парку.

Коли вперше спостерігаєш заххід сонця на березі Середземного моря і мрієш про людину, яка зараз десь далеко, але так хоться, щоб була поряд…

Коли згадуєш про купу смішних, сумних, кумедних, небезпечних, трохи дурнуватих, часом неприємних, емоційних, депресивних, мотивуючих і просто ОСОБЛИВИХ випадків.

Не знаю чому, але мені здається, що тільки будучи один на один із собою і цілим світом, можна відчути чисті, щирі емоції, дізнатись, хто є ти і, що тобі насправді потрібно.

Віталік Покиньчереда